Справу започаткували шість років тому 89-річний Микола Микийчук і його онук Іван Яцина. Саме Іван запропонував спробувати цю культуру й закупив посадковий матеріал. Нині шафран росте на чотирьох гектарах.

Цибулини висаджують наприкінці серпня чи на початку вересня на глибину близько 18 см. Уже в перший рік цибулина ділиться, а наступного разу з однієї виростає п’ять-шість нових. Рослина багаторічна: після цвітіння вона йде у спокій приблизно до середини травня, коли поле обробляють. Господарство відмовилося від гербіцидів, а сама культура чутлива до вологості ґрунту.

Збір відбувається лише вручну, адже квіти треба зривати обережно, щоб не пошкодити нитки, з яких і виходить спеція. Робочий день починається о дев’ятій ранку, а зібрані квіти одразу відправляють на сортування. Залежно від інтенсивності цвітіння щодня збирають від 5 до 7 кг квітів. Працівникам платять за кількість зібраного: одна з жінок за перший день зібрала кілограм і заробила 450 грн. Сезон триває до кінця жовтня, але цього року врожай менший, бо сухе літо обмежило цвітіння.

Нитки висушують на лотках у спеціальній сушарці. Температура не повинна перевищувати 45 градусів, інакше спеція втрачає аромат. Сушіння триває 7-8 годин, а обладнання саме підтримує потрібний режим і вентиляцію.

Нині грам волинського шафрану коштує близько 4 євро. Продають його в Україні, але просувати продукт непросто через високу ціну та складний ринок. У планах господарства вихід на зовнішні ринки, де головними конкурентами назвали Іран і Пакистан. Світове виробництво шафрану становить близько 200 тонн на рік, понад 90% із них припадає на Іран, тоді як в Україні його виробляють лише десятки кілограмів. За словами начальника відділу обласної агрослужби Олександра Книша, шафран вирощують лише кілька українських господарств, зокрема на Закарпатті, Черкащині, Житомирщині, Тернопільщині та Полтавщині, і він вважає цю культуру перспективною для фермерів.